Європейський Союз затвердив новий регламент про упаковку та відходи упаковки. Офіційна назва документа — PPWR, або Packaging and Packaging Waste Regulation (Regulation (EU) 2025/40(en) ↗️). Більшість положень набирають чинності 12 серпня 2026 року.
Регламент вводить дві окремі ролі щодо відповідальності за упаковку. Перша роль — виробник упаковки. Друга роль — суб'єкт розширеної відповідальності виробника, скорочено EPR від Extended Producer Responsibility.
Виробником упаковки Європейська комісія вважає компанію, яка розробляє чи виготовляє упаковку під власним ім'ям або торговою маркою. Якщо на упаковці стоїть конкретне ім'я чи марка, власник цього імені отримує статус виробника упаковки. У кожного виду упаковки є один такий виробник у всьому ланцюгу постачання.
Суб'єктом розширеної відповідальності стає компанія, яка вперше постачає упаковку на ринок конкретної країни ЄС. Цей статус також отримує компанія, яка доставляє товар напряму кінцевому споживачу, або компанія, яка розпаковує товар без статусу кінцевого споживача. Обидві ролі можуть збігатися в одній компанії. Або не збігатися.
Для віконної галузі значення має ситуація з захисними плівками на профілях і склопакетах. Ім'я чи марка на плівці вказують на роль виробника упаковки. Ця роль не визначає автоматично, хто несе розширену відповідальність. Для другої ролі мають значення інші фактори. Серед них вид упаковки, країна першого постачання на ринок, наявність прямої доставки кінцевому споживачу і те, хто розпаковує товар.
Ситуація ускладнюється, коли компанія переупаковує чи перемотує плівку під власною маркою. Тоді компанія автоматично отримує статус виробника цієї упаковки. Якщо компанія переупаковує транспортну упаковку, вона додатково отримує статус суб'єкта розширеної відповідальності для цього виду упаковки.
Регламент діє напряму в усіх двадцяти семи країнах Європейського Союзу. Він поширюється також на країни європейського економічного простору — Норвегію, Ісландію та Ліхтенштейн. Обов'язки розширеної відповідальності виникають окремо в кожній країні, куди товар потрапляє вперше. Компанія, яка постачає вікна в кілька країн ЄС, може отримати обов'язок реєстрації в кожній з цих країн окремо.
Українські компанії, що постачають вікна та двері в Європу, юридично мають статус імпортера з третьої країни. Упаковка з-за меж ЄС повинна відповідати вимогам регламенту ще до перетину кордону. Якщо на захисній плівці стоїть марка українського виробника, компанія одразу потрапляє в зону відповідальності за відповідність технічним вимогам цієї упаковки.
Особливий ризик виникає при прямому постачанні вікон на будівельний об'єкт у Європі без європейського посередника. У такому разі український виробник, найімовірніше, отримує одразу дві ролі. Він відповідає і за конформність упаковки, і за розширену відповідальність виробника у країні, де встановлюють вікна.
Регламент звільняє від цілей багаторазового використання обрешітки й ящики, які компанія виготовляє під конкретний розмір вікна чи дверей на індивідуальне замовлення. Натомість стандартна транспортна упаковка — піддони, ящики, стрейч-плівка для стабілізації вантажу — підпадає під конкретні цифри. З 2030 року частка багаторазової транспортної упаковки повинна сягнути 40%. З 2040 року — 70%.
Регламент також обмежує порожній простір у транспортній та груповій упаковці. З 2030 року частка порожнього простору не повинна перевищувати 50%.
Окремі вимоги стосуються пластикової упаковки, зокрема стрейч-плівки. З 2030 року така упаковка повинна містити щонайменше 35% вторинної сировини. З 2040 року ця частка зростає до 65%.
Регламент не передбачає перехідного періоду для розпродажу старих запасів. Якщо компанія виготовила товар до 12 серпня 2026 року, але вивела його на ринок ЄС пізніше, вона все одно повинна дотримуватися нових вимог.
Юристи та консультанти з питань упаковки радять компаніям перевірити договори з європейськими партнерами. Варто письмово визначити, яка сторона виконує роль виробника упаковки, а яка — роль суб'єкта розширеної відповідальності для кожної конкретної поставки. Компаніям без власного представництва в ЄС варто розглянути призначення уповноваженого представника, зареєстрованого в Європейському Союзі.