Україна 1999-2009: Що далі?

У 687-сторінковій доповіді НАН України наведено низку вельми показових фактів, які дають змогу дещо інакше поглянути на десятиліття економічного зростання, що обірвалося з початком кризи восени 2008 року.

Кризові явища спостерігаються нині не лише в економіці, а й у багатьох інших сферах нашого життя. Ігноруючи економічні та пов’язані з ними соціогуманітарні аспекти, Україна не має шансів на довгострокові успіхи в політичному й економічному реформуванні.

Валерій Геєць, академік НАН України, доктор економічних наук, загалом погоджується, що для економіки минуле десятиліття слід оцінювати радше як втрачене. Кредит довіри до влади так і не був погашений шляхом змін у соціально-економічному житті. «Ми виходимо з того, що політична реформа, її ідеологічна конструкція може бути підтримана населенням, але цей кредит довіри не може тривати довго. Рухатися вперед на кредиті довіри — нереально. Потрібна модернізація», — вважає академік.

Нижче наведено низку даних із доповіді, що характеризують макроекономічні показники та стан справ у деяких галузях.

1. Україна від початку 1990 року пережила 10 років падіння, унаслідок чого ВВП знизився до 40,8%, а за наступні 9 років зростання він ледь досяг 74,1% від рівня 1990 року. Порівняно з 1991 роком реальні наявні доходи населення спочатку знизилися до 32,9% у 1999 році, а потім зросли до 101,3% у 2008 році.

Отже, 18 років для зростання доходів населення загалом втрачено. Результати економічного зростання позначилися на різних верствах населення країни по-різному й украй нерівномірно; зокрема, власність, фінансові та промислові ресурси сконцентрувалися в руках відносно нечисленної групи осіб.

2. Можливість кардинальних структурних змін для побудови соціально орієнтованої ринкової економіки, громадянського суспільства та ефективної політичної системи в Україні не була використана ні під час трансформаційної кризи 1990-х років, ні в умовах економічного зростання 2000–2008 років, коли з’явилися фінансові ресурси для таких перетворень. Нинішня криза дає третій шанс для проведення реформ. Якщо ним не скористатися, ситуація ставатиме дедалі більш неконтрольованою з перспективою втрати державної незалежності.

3. Величезна проблема українського бюджету — його обтяженість соціальними виплатами. Ще під час трансформаційної кризи різке падіння доходів і рівня життя більшої частини населення спровокувало розширення гарантій соціального захисту та збільшення кола реципієнтів соціальних трансфертів. Саме тому частка соціальних видатків у сукупних видатках держави та у ВВП неухильно зростала. Це тривало й у період економічного пожвавлення. Так, частка соціальних видатків у сукупних видатках держави зросла з 17% у 1999 році до 27% у 2008-му. Але слід ураховувати, що ні рівень реальної заробітної плати, ні рівень пенсій досі не відповідає рівню таких у країнах-сусідах, а платоспроможність населення й рівень життя в базовому для порівняння 1990 році не були високими.

За останні 10 років в Україні відбулося значне збільшення видатків уряду (бюджету країни, ПФ і фондів загальнообов’язкового соціального страхування). Якщо у 1999 році їх обсяг становив 35,9% ВВП, то у 2008 році — 46,1%, тобто видатки держави зросли на 10,2% ВВП, причому 6,5% ВВП припадає на видатки ПФ, що збільшилися з 9,3% ВВП у 1999 році до 15,8% ВВП у 2008 році.

Із 2005 року від 25 до 45% видатків ПФ фінансується не за рахунок страхових внесків роботодавців і найманих працівників, а за рахунок коштів державного бюджету.

У поточному році майже кожна п’ята гривня видатків державного бюджету України спрямовувалася на забезпечення пенсійних виплат — ці видатки за 6 міс. 2009 року становили майже 6% ВВП.

У бюджеті, крім соціальних, значно зросли видатки на державне управління — з 1,1% ВВП у 1999 році до 2,6% ВВП у 2008 році, а також видатки на громадський порядок, безпеку та судову владу — з 1,4 до 2,9% ВВП.

Зростання видатків на утримання апарату примусу держави було пов’язане як із випереджальною динамікою заробітної плати державних службовців, так і зі значним збільшенням їхньої кількості. Якщо загальна чисельність зайнятих в економіці країни у 2008 році порівняно з 1999 роком зменшилася на 3,9%, то кількість державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування зросла на 55,3%.

Унаслідок довгострокового нарощування соціальних видатків їхня частка у зведеному бюджеті у 2005–2008 роках збільшилася до 22–28% порівняно з 12–15% у 1999–2001 роках.

4. Результати порівняльного аналізу свідчать, що протягом 2001–2004 років темпи зростання ВВП України були вищими за середні по країнах СНД (див. табл. 1), але вже з 2005 року цей показник знизився. Нижчими темпами, ніж в Україні, у 2005–2008 роках розвивався лише Киргизстан. Порівняно з країнами СНД і «новачками» ЄС динаміка зростання ВВП в Україні характеризується як нестабільна.

Таблиця 1. Темпи зростання ввп країн снд і «новачків» ЄС, % до попереднього року

5. У період позитивної динаміки економіки України спостерігалися, проте, ознаки порушення макроекономічної рівноваги, оскільки зростання не було зумовлене довгостроковими факторами, що впливають на його стабільність. Економічне зростання стало не результатом системних внутрішніх реформ, а було наслідком впливу сприятливих факторів короткочасного характеру як зовнішнього (кон’юнктурного), але значною мірою й внутрішнього походження, зокрема через протекціонізм окремим великим власникам виробництв.

Падіння української економіки у 2009 році стало закономірним підсумком якості економічного зростання в докризовий період, що було зумовлено переважно двома факторами. Це — зростання цін на український експорт через прискорення темпів зростання світової економіки, а також високий внутрішній попит, простимульований збільшенням банківського кредитування за рахунок спекулятивного іноземного капіталу.

За високої вразливості української економіки погіршення економічної ситуації у світі закономірно призвело до розгортання в країні системної кризи.

Істотне зниження обсягів виробництва відбулося в усіх основних секторах, крім сільського господарства (завдяки рекордному врожаю 2008 року), що призвело до падіння ВВП на 20,3% у I?кв. і на 17,8% у ІІ?кв. 2009 року порівняно з такими самими періодами 2008 року.

6. Підвищення рівня оплати праці в Україні є однією з найактуальніших і найгостріших проблем на сучасному етапі соціально-економічного розвитку. Воно має об’єктивний характер і зумовлене значним відставанням України за цим показником від стандартів розвинених країн і більшості країн із ринками, що формуються, зокрема з-поміж низки пострадянських держав.

Гіпертрофоване нарощування оплати праці в державному секторі економіки України зумовлює деформацію макроекономічних пропорцій бюджету країни та обмежує можливості інфраструктурного реформування галузей економіки.

Однак більша частина зростання оплати праці йде на компенсацію зростання споживчих цін. У 2007 році приріст реальної ЗП становив лише 42% від її номінального приросту. У 2008 році ця частка знизилася до 19%, а у 2009 році темпи інфляції випередили темпи зростання ЗП і доходів, що призвело до падіння реальних доходів. Питома вага ЗП у сучасних витратах с/г. підприємств не перевищує 15%.

7. Реальний сектор економіки України в останні роки мав тенденцію до міжгалузевого перерозподілу випуску товарів і послуг та створення доданої вартості на користь будівництва й галузей послуг. Але подібні структурні зрушення не сприяють якості змін і усуненню накопичених диспропорцій у промисловості, яка залишається основою реального сектора економіки країни, зберігаючи найбільшу частку в його ВВП (у 2008 році на неї припадало 46,1% валового випуску товарів і послуг і 31,3% валової доданої вартості).

8. Понад 2/3 загального обсягу промислової продукції припадає на галузі, що виробляють сировину, матеріали та енергоресурси. Частка споживчої продукції становить 1/5 загального обсягу промислового виробництва. Майже зникає легка промисловість (1999 рік — 1,6%, 2008 рік — 0,9, серпень 2009 року — 0,8%). Галузь машинобудування додала в темпах розвитку протягом 1999–2007 років, але через кризу її частка в структурі промисловості нині знизилася до 10,3%, що майже у 3–4 рази менше рівня розвинених країн.

Висока енергоємність промислового виробництва в Україні в умовах зростання цін на енергоносії змусила шукати способи збереження прибутковості господарської діяльності й, не обтяжуючи себе пошуком резервів для технологічної модернізації виробництва та підвищення енергоефективності, у більшості галузей просто вдалися до підвищення цін. Починаючи з 1999 року і до серпня 2009 року індекс цін промислової продукції зріс у 4,2 раза. У першому півріччі 2009 року лідерами інфляційних перегонів у сфері промислового виробництва, як і раніше, залишалися нафтопродукти (20,4% зростання ціни) та продукти аграрної хімії (23,7%).

9. Власне виробництво забезпечує лише 2/3 товарних ресурсів країни за промисловою продукцією, решта завозиться з-за кордону. Однак якщо експортується переважно товарна та енергосировинна продукція низького рівня переробки, то імпорт, навпаки, складається з високотехнологічної продукції глибокої переробки та товарів кінцевого споживання. Це зумовило неухильне зниження коефіцієнта покриття імпорту експортом в Україні з 1,126 у 2004 році до 0,8 у 2008 році. Зростаючий при цьому дефіцит торговельного балансу вдавалося профінансувати за рахунок зовнішніх джерел, переважно через систему кредитування у валюті, причому самі банки-кредитори при цьому отримували значні низьковідсоткові зовнішні позики. У результаті цього валовий консолідований зовнішній борг України, виражений як відсоток до експорту товарів і послуг, збільшився з 74,2% у 2004 році до 120,6% у 2008 році.

Зростання корпоративного та державного зовнішнього боргу погіршило ситуацію з внутрішнім і зовнішнім державним боргом — ще наприкінці 1999 року він становив 61% ВВП, наприкінці 2000 року — 45,3% ВВП, 2003 рік — 29% ВВП, у 2006 році — вже 15% ВВП, а наприкінці 2007 року — 12,4% ВВП. В абсолютних цифрах протягом 1999–2006 років держборг залишався майже стабільним: на рівні 75–85 млрд грн, у 2007 році збільшився до 88 млрд грн, а станом на кінець 2008 року досяг 189,4 млрд грн. На кінець липня 2009 року загальна сума держборгу України вже становила 256 млрд грн.

Сума державного боргу України за IV?кв. 2008 року — I півріччя 2009 року збільшилася на 1,6 млрд дол. США, або на 135,8 млрд грн.

У відносних величинах держборг України збільшився з 12,4% ВВП наприкінці 2007 року до 20% ВВП наприкінці 2008 року і до 27% ВВП станом на 31.07.2009 року. За підсумками 2009 року сума держборгу України може зрости до 38–40% ВВП.

Рис. 1. Динаміка ВВП України 1998–2009 рр. (Прогнозні показники за 2009 рік
Поліноміальна апроксимація лінії тренду)

10. Наслідки кризи позначилися майже на всіх видах промислової діяльності: найменше втратила харчова промисловість, де падіння виробництва за 8 місяців 2009 року становило 6,8%.

Дефіцит ліквідності та скорочення обсягів кредитування призвели до зниження обсягів за всіма основними видами будівельних робіт у всіх регіонах, що у січ.—серп. 2009 року загалом становило 53,6% до обсягів аналогічного періоду 2008 року.

Великих втрат зазнало машинобудування (–52,2%), металургія (–39,0%), виробництво іншої неметалевої продукції (–44,7%), вироби хімії та нафтохімії (–31,9%). Транспорт у січ.–серп. 2009 року перевіз на 30% менше вантажів, ніж за той самий період 2008 року.

11. Стійка тенденція зростання дефіциту торговельного балансу, що формувалася починаючи із серпня 2005 року, і станом на 2008 рік уже досягла 7,2% ВВП, сповільнилася у зв’язку з обвалом курсу гривні. Для економіки України характерна псевдоекспортно-орієнтованість, оскільки левова частка експорту припадає на продукцію 3 секторів — металургії, виробництва добрив і зерна. За підсумками 2008 року частка внутрішнього ринку в структурі продажу українського прокату становила близько 20%. У першій половині 2009 року ця частка зменшилася до 15%, тоді як частка експорту в реалізації українського прокату зросла до 85%.

Таблиця 2. Інвестиційна активність окремих видів економічної діяльності сфери виробництва високотехнологічних послуг

12. Введення в експлуатацію у 2000—2008 роках основних фондів у машинобудуванні зростало в середньому на 37,5% на рік і збільшилося з 445 млн грн у 1999 році до 3385 млн грн у 2007 році. Прямі іноземні інвестиції в машинобудування становили на початок 2007 року $966 млн; 2008 рік — $1013 млн, а у 2009 році — $1090 млн.

Якщо в докризові роки експорт за основними групами машинобудівної продукції стабільно збільшувався (на 52,7% у 2007 році і на 28,5% у 2008 році), то за січень–липень 2009 року він зменшився на 45,4%.

13. Енергоємність ВВП в Україні становить 0,76 кг у.п./грн., або, за даними Міжнародного енергетичного агентства, 0,5 кг н.е./$1, що у 2,6 раза перевищує середній рівень енергоємності ВВП розвинених країн світу, див. рис. 2.

Енергоємність виробництва в Україні зросла як через фізичну застарілість основних фондів, так і внаслідок зменшення обсягів виробництва продукції, при цьому в її собівартості збільшилася частка умовно-постійних витрат, пов’язаних зі споживанням енергоресурсів. У міру зростання виробництва енергоємність продукції відповідно знижуватиметься.

14. Скорочення протягом 1992–2003 років реального обсягу фінансування НДР порівняно з 1991 роком у 1,8 раза, а порівняно з 1990 роком — у 2,2 раза та некеровані структурні інституційні зміни призвели до значного погіршення результативності науково-технологічної сфери, до втрати якісного ядра її потенціалу.

За даними статистичних спостережень, останніми роками сформувалася негативна тенденція до скорочення реальних обсягів фінансування НДР і НДДКР, хоча номінально відбувається їх збільшення.

Зокрема, у 2007–2008 роках загальний обсяг фінансування НДР і НДДКР у чинних цінах порівняно з попередніми періодами зріс на 19 і 30% відповідно. Аналогічна динаміка фіксувалася і в попередні роки. Але офіційна статистика показує обсяги фінансування в поточних цінах, що не відображають вплив інфляційних процесів.

Тому в реальному вимірі розглянута динаміка виявляється іншою, а саме: протягом попередніх років замість зростання відбулося уповільнення темпів фінансування науково-технологічної сфери (наприклад, 12,8% у 2006 році і 2,1% у 2007 році).

15. Економічні перетворення початку 1990-х років, що супроводжувалися різким падінням рівня виробництва та платоспроможності на тлі високих темпів інфляції, відзначалися неухильним зниженням інноваційної активності промислових підприємств, яке сьогодні набуло в більшості галузей незворотного характеру.

Так, якщо наприкінці 1980-х років питома вага підприємств, що розробляли та впроваджували нову продукцію, виробничі процеси або вдосконалювали їх, у промисловості колишнього СРСР становила 60–70%, то в першій половині 1990-х років цей показник знизився більш ніж утричі.

У 1992–1995 роках питома вага інноваційно активних підприємств України не перевищувала 20–26%. За останні роки ця проблема лише загострилася: якщо у 1997 році частка підприємств, що впроваджували інновації, в загальній кількості промислових підприємств становила 17%, у 2000 році — 18,0%, то у 2004 році — 13,7%, у 2005 році — 11,9%, у 2006 році — лише 11,2%, у 2007 році — 14,2%. За попередніми даними Держкомстату, у 2008 році ця цифра становила 13%.

Особливо вражає рекордно низький показник питомої ваги підприємств, що впроваджували інновації та оновлювали виробництво у 2005 році — 8,2%, що нижче порогового значення (25%) і значно нижче аналогічного показника розвинених країн (70–80%).

Для порівняння зазначимо, що серед країн ЄС мінімальні показники інноваційної активності мають Португалія — 26% і Греція — 29%, але й вони вдвічі вищі, ніж в Україні. А порівняно з країнами-лідерами, такими як Нідерланди (62%), Австрія (67%), Німеччина (69%), Данія (71%) та Ірландія (74%), розрив становить 3–4 рази (див. діаграму на рис. 3).

Рис. 2. Рівень енергоємності продукції в деяких країнах світу, 1 кг нафтового еквівалента палива на $1 ВВП

Рис. 3. Україна–ЄС: показники інноваційної активності (питома вага підприємств, що впроваджували інновації)

16. Структурна динаміка промисловості України за технологічними укладами (рис. 4) з 2003-го по 2008 рік майже не змінилася, п’ятий технологічний уклад займає близько 3%; третій знизився з 51 до 46%, четвертий — близько 50%, що свідчить про відсутність результативної структурної політики держави.

Про шостий технологічний уклад виробництва, який у розвинених країнах із лабораторій уже виходить на промислове освоєння, в Україні лише говорять.

17. Статистика (рис. 5) показала посилення тенденції оновлення технологій у 2006—2007 роках і уповільнення цього процесу у 2008 році. Ситуація з передачею нових технологій — катастрофічна! За даними офіційної статистики, загальна кількість придбаних нових технологій в Україні за період із 2000-го по 2007 рік становила 5633. При цьому на результати власних досліджень і розробок за останні сім років припадає в середньому 13,6% (764 технології) від загальної кількості отриманих технологій. Цей показник — ганебно низький для країни, що декларує інноваційно-інвестиційний шлях розвитку.

Отримання ліцензій становило 5,6% (314), що свідчить про вкрай низький рівень розуміння важливості захисту власних винаходів. Лізинг технологій дорівнює 0,3% (16) станом на 2006 рік, тобто цей інструмент практично не використовується. Договори на придбання технологій становили 15,2% (859 одиниць) станом на 2007 рік, на придбання обладнання — 44,5% (2504) станом на 2007 рік, разом — понад 59,8% загального обсягу отриманих технологій, що свідчить про певну залежність України від імпорту технологій, що не можна розглядати як негатив в умовах практичної відсутності власних розробок. Так чи інакше, але перенесення технологій у нинішніх умовах — єдиний спосіб технологічного оновлення економіки.

Рис. 4. Структурна динаміка промисловості України за технологічними укладами (2001–2008 рр.)

Рис. 5. Динаміка передачі та придбання технологій в Україні у 2005–2008 рр.

18. В Україні сукупна питома вага видів діяльності, що належать до високо- та середньотехнологічних за рівнем розвитку, становить менш ніж 13%. Вкладення менш ніж 5% від інвестиційних ресурсів економіки не відповідає не лише їхній ролі в економіці, а й потребам простого відтворення виробничого потенціалу. Створюються умови, що ведуть до згортання цих видів промислової діяльності.

Спостерігається дуже низька частка продукції галузей, що належать до високих технологій, — усього 4,6%. В українському експорті домінують галузі середніх і низьких технологій — 56,1%. Країна орієнтується на виробництво традиційної індустріальної продукції, що реалізується на конкурентних насичених ринках.

19. Системний аналіз тенденцій і факторів розвитку дає підстави для такого висновку: Україна зараз не в змозі забезпечити прискорений розвиток власних технологій і своїх високотехнологічних галузей, оскільки параметри її інноваційно-технологічного розвитку вже давно перебувають поза граничними інтервалами.

На жаль, упродовж усього періоду існування України як самостійної держави спостерігається нееквівалентний зовнішньоекономічний обмін, залежність від багатьох зовнішніх факторів, виконання функцій постачальника природної сировини та робочої сили для ТНК і розвинених країн.

В Україні досі не створено запас міцності економіки у формі арсеналу технологій. Невміння скористатися потужним вітчизняним науково-технологічним потенціалом свідчить про нестачу організаційного ресурсу у влади, тобто наявний дефіцит управлінських інновацій. Це дає підстави говорити про втрачені можливості, нехтування якими не лише стало причиною «складного варіанта кризи», а й збільшило розрив із провідними країнами світу.

20. Кризу формування початкового капіталу, наслідком якої стало скорочення обсягу валового нагромадження основного капіталу у 6,8 раза, так і не вдалося подолати в наступні 1997–2008 роки. У 2008 році обсяги валового нагромадження основного капіталу становили лише 44,7% від його обсягу за 1990 рік.

Частка залучених і запозичених коштів, зокрема кредитів банків, коштів іноземних інвесторів та інвестиційних фондів, у загальних обсягах капіталовкладень становила 23%. Частка коштів іноземних інвесторів коливалася в діапазоні від 5,9% (2000 рік) до 3,3% (2008 рік) від усіх капіталовкладень. Порівняно з 2007 роком частка капіталовкладень, освоєних за рахунок коштів іноземних інвесторів, зменшилася на 0,2 в.п. — до 3,3%.

Рівень інвестицій в основний капітал за рахунок коштів зведеного бюджету України (1,5% ВВП у 1999 році, 2,3–2,5% ВВП за 2007–2008 роки) залишається одним із найнижчих серед колишніх соціалістичних країн Європи, де впродовж останніх років спостерігається значне зростання інвестицій в основний капітал (передусім у створення сучасної інфраструктури) — до 4% ВВП і вище.

21. Протягом 2001–2008 років відбулася переорієнтація інвестиційних потоків зі сфери промислового виробництва у сферу фінансових послуг і послуг, пов’язаних з операціями з нерухомим майном.

Попри позитивну динаміку обсягу інвестицій в основний капітал і витрат на технологічні інновації упродовж 2000–2008 років, у 2007 році відбулося збільшення рівня зносу основних засобів у промисловості (1999 рік — 49,6%, 2007 рік — 59,3%).

22. За оцінками Світового банку, Україна має найбільший тіньовий сектор, що сягає приблизно 50% офіційного ВВП (липень 2007 року), що значно ускладнює «діагностування» економіки. За розрахунками західних фахівців, критичним для країни є щорічний тіньовий оборот на рівні 15–35% ВВП. Якщо оборот тіньового бізнесу перевищує 30% ВВП, а кількість тих, хто працює на нього, — 40% зайнятих, економіка втрачає керованість.

Рівень тіньової економіки в Україні у 2008 році, за оцінками Мінекономіки, становив 31,1% (це максимальний показник із 2001 року) і порівняно з попереднім роком збільшився на 2,3 в.п., і вперше за останні роки вийшов за межі порогового значення, ставши показником небезпечного стану макроекономічної безпеки держави.

За перші 6 міс. 2009 року порівняно з 6 міс. 2008 року тінізація зросла на 8% і становила 39% (за попередніми даними Мінекономіки України). Окремі експерти та дослідники оцінюють її обсяг у межах до 60% ВВП, що становить реальну загрозу національній безпеці держави.

Водночас фахівці Deutsche Bank раніше дійшли висновку, що країни з великим поширенням нелегальної економічної активності краще переносять рецесію.

Активізація тіньової економіки в Україні — реакція бізнесу на фінансово-економічну кризу, неефективну податкову політику та бюджетну підтримку реального сектора економіки й, як і будь-яке явище, має неоднозначну оцінку, див. рис. 6.

23. Із усіх видів тіньової економічної діяльності значно зросла корупція державних службовців. Можна констатувати фактичне завершення процесу реструктуризації тіньової економічної діяльності в масштабах держави — вона стала складовою її економіки.

Тіньовий оборот найбільше присутній у таких сферах: торгівля (80%), будівництво (66%), нерухомість (60%), гральний бізнес (53%), громадське харчування (53%), ЗМІ (53%), транспорт і перевезення (46%). У сферах постачання енергоносіїв, відведення землі під будівництво, операцій із комерційною нерухомістю (оренди) та приватизації державного майна тощо існує можливість отримання необлікованого прибутку, що є джерелом хабарництва й «відкатів»; із ними найбільше стикаються в будівництві (91%), торгівлі (75%), сфері нерухомості (75%), сільському господарстві (58%), енергетиці (58%).

Підсумки: Минуле десятиліття для України виявилося десятиліттям накопичення негативних тенденцій і консервації негативної практики. Очевидна загроза для розвитку економіки — низька інноваційно-інвестиційна активність і держави, і бізнесу в Україні, слабка частка інтелектуальних продуктів і послуг у структурі доходів. І єдине джерело стриманого оптимізму — надія на приватну ініціативу (зокрема й у нашій віконно-дверній галузі), за допомогою якої рівень упровадження інновацій в Україні зростатиме, що сприятливо позначиться на розвитку економіки.

Лише так можна відповісти на запитання «Що далі?» після 18 років бездарного правління вихованців радянського режиму.

За матеріалами: Аналітика.ua