Тетяна Бойко: Енергоефективність житла — «гра в довгу»

Реформа тільки почалася, і люди вже отримали кілька важливих інструментів.
Перший — це можливість управляти будинком через статутні збори ОСББ чи делегувати цю функцію управителям, яка була надана Законом 417 про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку. Після прийняття закону було створено понад 10 тис. ОСББ. Практика ЄС показує, що у 90% випадків функції управління делегуються, оскільки самостійно управляти будинком — дорого, ринок може краще з цим впоратись. Але у нас цей ринок тільки зароджується і для унормування діяльності управителів має бути ще прийнятий закон про житлово-комунальні послуги.
Другий інструмент — програма «теплих кредитів». Станом на сьогодні реалізовано близько 900 проектів з утеплення і майже у кожному місті України є своя історія успіху. Однак не всі готові до кредитного механізму через високі відсоткові ставки та проблеми з відшкодуванням пільг і субсидій.

Насправді не все залежить від позиції мера. У житловому секторі реформа не здійсниться, якщо мешканці територіальної громади самі не візьмуть на себе відповідальність. Місцева влада може утеплити садочки та лікарні, налагодити енергоефективну систему транспорту, залучити кошти до комунальної галузі. Але до 60% тепла втрачається саме у будівлях. У той же час з практики ми бачимо, що там, де активні муніципалітети, консолідація громади відбувається набагато швидше.

На державному рівні такої системи не існує. Головна проблема у тому, що на найвищому рівні проголошується вектор на енергоефективність, але, якщо подивитись на конкретні дії, то проблем багато. Найбільша проблема — затримки виплат по субсидіях. Зараз заборгованість перед підприємствами-надавачами послуг становить понад 10 млрд грн. Для сумлінних платників за комунальні послуги склалась критична ситуація — через величезну кількість субсидіантів питання погашення заборгованості неможливо вирішити самотужки, до надходження коштів від держави.
Друга проблема — це нав’язування загальнобудинкових газових лічильників, які показують суттєво більше споживання, ніж сукупність індивідуальних.
Ми пропонували алгоритм, коли люди самі купують лічильники, а облгаз їх має встановити. Однак для цього потрібно внести зміни до інвестиційної програми, а їх не погоджує НКРЕКП. Чи було подане письмове прохання щодо внесення таких змін, чи ні — офіційного документу на підтвердження цих дій нам не надають. Фактично газопостачальні організації саботують встановлення індивідуальних лічильників. А в ОСББ виникають проблеми через нерівномірне споживання: хтось споживає мало газу, а хтось влаштовує домашні міні-пекарні, обігріває квартири духовкою тощо. Платіжки ж усі отримують однакові.
Інші проблемні моменти — у нових ОСББ забудовники не хочуть передавати технічну документацію на будинок, не вирішене питання земельної ділянки прибудинкової території, оскільки потрібно вводити зміни до земельного кодексу.

У найвищого керівництва немає свідомого бажання гальмувати реформи. Є страх робити дії. А реформа потребує багатьох непопулярних кроків. Наприклад, у сфері ЖКГ потрібно ліквідувати ЖЕКи, забезпечити на 100% всі будинки приладами обліку. Житловий фонд старіє, і весь час штучно стримувати тарифи неможливо.
Коли люди чітко розумітимуть, за що вони платять, то почнуть вимагати у монополіста звіту за витрачені кошти. Власне до цього і немає готовності. Влада боїться активних громадян, які будуть ставити запитання, об’єднуватись та брати ситуацію під громадський контроль.
Усі наявні історії успішної термомодернізації — це здебільшого ініціатива знизу, і таких ОСББ — у межах 1000 (з 27 тис. наявних на сьогодні). За даними Нафтогазу, в Україні 120 тис. будинків, які потребують енергоефективних заходів, тобто попереду ще величезна робота.

Україна вибрала найскладніший спосіб приватизації. Такої кількості власників на один будинок майже ніде в світі немає. У ЄС власність — це надто дорого, тому за кордоном у одному багатоквартирному будинку може бути до 10 власників житла, які отримали право власності одразу на частину будинку і усвідомлюють відповідальність як за саме житло, так і за приквартирну й прибудинкову територію. Водночас у західних країнах розвинений інститут оренди житла.
В Україні ж кількість власників переважно дорівнює кількості квартир — приблизно від 150 до 600 і більше. І проблема у відсутності у більшості людей розуміння, що квартира — це відповідальність.
Тож ми обрали довгий і складний, але власний шлях і не зможемо на 100% повторити ніякий міжнародний досвід у питанні проведення термомодернізації житла.
Масово утеплити будинки за кошти платників податків не в змозі собі дозволити жодна країна. Держава спроможна лише фінансово мотивувати людей. Ідеально було б, якби в Україні зросла економіка і зменшились відсоткові ставки по кредитах — це ключове питання. Квітень 2018 року — це оптимістичний сценарій, більш реалістичний прогноз — це ще мінімум два роки на запуск Фонду. Наскільки я розумію, ЄС готовий виділяти кошти (заявлена цифра у 120 млн євро) на Фонд тоді, коли на нього виділить кошти Україна.
На енергоефективність у 2017 році спрямовано 800 млн грн — 400 млн грн вже витрачені на «теплі кредити», ще 300 млн грн також планують перекинути на утеплення, залишаються 100 млн грн. Цієї суми достатньо для запуску Фонду. Що стосується європейських коштів, то, на думку спеціалістів, 120 млн євро підуть на створення офісу технічної підтримки, який буде проводити роботу зі співвласниками, надавати технічну допомогу та проводити енергоаудит. А далі потрібні кошти на самі гранти.
Запуск Фонду — це серйозний крок, однак він далеко не вирішальний, оскільки спочатку у суспільстві має сформуватись готовність до об’єднання у ОСББ та відповідальність за будинок.

До цього потрібно рухатись. Зараз на субсидії претендує дуже широке коло громадян і вони ніяк не мотивовані впроваджувати енергоефективність.
Потрібна верифікація субсидіантів і створення єдиної бази. Претенденти на субсидії повинні показувати інформацію про всі свої статки, також потрібно визначити критерії бідності. Крім того, запровадити моніторинг споживання, і при високих показниках енерговитрат позбавляти людей субсидій. Соціальні нормативи мають поступово зменшуватись, а тих, хто заощаджує, варто преміювати. Наразі прийняте рішення щодо монетизації залишків, побачимо, як воно буде реалізовано наступного опалювального сезону. У тому і проблема, що немає ні середньстрокового, ні довгострокового публічного плану, відповідно до якого люди зможуть змоделювати свою поведінку. Зараз їм вигідно нічого не робити і отримувати субсидії. Коли людина чітко розумітиме, що у разі економії отримає винагородження, а у разі перевитрат — втратить субсидію, тоді і з’явиться мотивація.
У довгостроковій перспективі субсидії мають лишитись для дійсно бідних людей.

Ми неодноразово звертались до Уряду, у тому числі з вимогою оприлюднити покроковий план. Однак позиція Уряду полягає у тому, щоб спочатку подивитись, як спрацює монетизація залишку. Ніхто не планує на довгострокову перспективу. Єдиний дієвий шлях — тиск з боку міжнародних донорів та громадських організацій. Монетизація записана у меморандумі з МВФ. Тільки це змусить Уряд піти на непопулярні кроки — ті, які принесуть блага у майбутньому. Сьогодні для більшості субсидіантів такі кроки однозначно створять дискомфорт. Думаю, так. І багато залежить від погодних умов. Мережі настільки застарілі, що будь-які катаклізми можуть спричинити непоправні наслідки. Наявна система не заточена під залучення інвестицій. Інвесторові потрібні гарантії та довгострокове розуміння правил гри. У комунальному секторі потенційні інвестори, з якими ми говорили, називали такі умови: фіксований тариф і прозоре правове регулювання у перспективі на 10-15 років. У Києві я сподіваюсь на позитивні зміни, адже мережі столиці зношені вже на 70%.

Буде запроваджене RAB-регулювання (Regulatory Asset Base — регульована база інвестованого капіталу, —прим. ред.) тарифів на тепло. Сподіваюсь, що це не призведе до підвищення тарифів більше, ніж на 10-15%. Такий метод тарифоутворення закладає стратегію довгострокового планування. Інвестиційна програма має бути написана на 15 років з фіксованим тарифом на 5 років. Однак лише цього кроку замало — без реформування субсидій інвестор не прийде. Я розкажу, чого б хотілось. Прийняти останній закон з «пакету енергоефективності» — «Про житлово-комунальні послуги» (закони 4941 «Про енергоефективність будівель» та 4901 «Про комерційний облік комунальних послуг» прийнято на момент публікації, — прим. ред.) — та сформувати основну підзаконну базу. Хоча це не вирішить на 100% питання з обліком, оскільки через затримки виплат по субсидіях підприємства зараз не мають обігових коштів.
Сподіваюсь, що буде запущене стимулююче тарифоутворення на тепло і воду. Мають бути затверджені нові методики, щоб на наступний сезон вийти на нові RAB-тарифи.
Я не налаштована оптимістично стосовно рішення по субсидіях, однак є сподівання на фінансовий важіль — тиск донорів та вимоги хоча б створити єдину базу субсидіантів. Це був би суттєвий, хоч і не популярний, крок Уряду з доробком на майбутнє.